Донеччино моя, твоїх вітрів дихання

Я відчуваю знов, як в ті далекі дні,

Коли квітки в росі солодкого світання

Над голубим Дінцем всміхалися мені.

Авторський малюнок Докукіної Віри Павлівни.

Немов душею п’ю твого труда весну я

І радості степів, у гомоні дібров,

і музику гудків твоїх я знову чую,

Донеччино моя, життя мого любов!

Знов шахти на горі…

Дивлюсь на них крізь вії,

І піснею тремтять закохані вуста.

Нехай сніги кругом, та в серце маєм віє

У стороні моїй – і серце розцвіта.

І знову юний я, і лине в карі очі

Проміння звідусіль, і весь у цьому я,

Мов райдуга, звучу, і в жилах кров клекоче,

Неначе музика, Донеччино моя!

Іду полями я, а в глибині, під ними,

У штреків плетиві підземний дивний світ

Зітхає і гримить, і дзвоном повнить рими,

Такий близький мені іще з хлоп’ячих літ.

І мов летять туди думки мої порозорі,

У мареві згадок сплітаючись у спів,

Летять у глибину, де лампочки, як зорі,

Хитаються й пливуть під кроки шахтарів.

Донеччино моя, героїв світла мати,

Твоїх заводів дим, як прапор, у очах.

Ти з піснею мене, коли гули гармати,

Послала, щоб тебе прославив я в піснях.

Донеччино моя, моя ти батьківщино,

Тобі любов моя і всі мої чуття!

Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,

Щоб знов набратись сил для пісні і життя.

Володимир Сосюра. 1952рік. (Зі збірки віршів "Моя Донеччина").